Марракеш
По-справжньому всю красу світла і звуків нічного Марракеша можливо оцінити лише коли подорожуєш на двоколісному транспорті. Гарі Інман сідає на мотоцикл і поринає у це божевілля.
Напевно, так само почуваються мої шкарпетки у пральній машині. Неможливо залишитися спокійним, коли після шести годин спокійної їзди з Танжера до Марракеша практично у цілковитій самоті, раптом потрапляєш в найчудовіше місто Марокко. З’їхавши з шосе ви відчуваєте, що інтенсивність руху збільшується достатньо повільно. Спочатку ви бачите кілька фургонів для доставки вантажу, потім низку мопедів, і ось ви вже опинилися серед бурхливого потоку людей, які пересуваються на двох або чотирьох колесах.
З Малаги до Марокко
Дівчата на тротуарах роздивляються мене. Чоловіки середнього віку посміхаються, скутери гудуть, газуючи, коли зупиняються, але все ж таки трохи поступаються місцем, щоб я зміг проїхати. Кожні півкілометра, наближаючись до Медини — старого кварталу міста, оточеного стінами — атмосфера стає все більш метушливою. Дорога має дві проїжджі частини, і хоча більшості елементарних правил дорожнього руху тут дотримуються, ви маєте повну свободу вибору подальшої траєкторії руху.
Все рухається. Автомобілі постійно снують туди-сюди, намагаючись постійно залишатися у потоці. І лише на деяких мотоциклістах вдягнені шоломи. Потім з’являється візок, запряжений віслюком з великими сірими вухами і байдужим до зустрічних автомобілів поглядом, який цокає по зустрічній полосі.
Ось за що я люблю Марракеш. Це метушливе місто кольору і культури, і цей хаос чудово уписується в контекст самої грандіозної у житті подорожі на мотоциклі. Менш ніж добу назад я забрав свій мотоцикл у Малазі (Південна Іспанія). Тепер я їду екзотичним незнайомим містом і насолоджуюся краєвидами, які неможливо забути. Дорога, якою я їду, перетинається з трьома іншими дорогами, і переді мною повстають захоплюючі кріпосні вежі Медини. Глибоко зітхнувши, я заїжджаю усередину.
Навіженість Медини
У Медині дороги у більшості своїй вузькі, а в деяких місцях їх ширина ледве більше за ширину провулку. Тут можуть проїхати лише найнаполегливіші автомобілі, а також мотоцикли і скутери. Для мене це теж не проблема. Саме тому мотоцикл — ідеальний засіб пересування у Марракеші. Тому що немає таких місць, де не зміг би проїхати мотоцикл.
Якщо сам Марракеш здається несамовитим, то на Медині шаленість енергії і контрасту просто немає меж. Мене як у вирву затягує вуличний рух між базарними лавками і мешканцями Марокко різного віку, які снують туди-сюди. Навіть тут, незважаючи на те, що пішоходам постійно доводиться міняти напрямок руху, щоб обходити інших людей, скутери не знижують швидкість. Проте здається, що так і має бути. А підвищений галас можна почути дуже рідко, і лише на секунду.
Зіткнення культур
Нарешті я знаходжу Джемаа-ель-Фна, історичний центр Марракеша. Ця площа не є квадратною, на кшталт симетричним європейським палаццо, але здається більш органічною. Вдень тут дуже багато співаків і артистів, які витягують гроші з туристів. Ходять чоловіки із агресивними мавпами на повідках. Туристи підходять та платять чималу ціну, щоб сфотографуватися з цими замордованими божевільними макаками. Музиканти гримають у барабани та свистять у свистки, видаючи гугняві звуки. І так, ще є кобри.
Через певний час я прямую до палацу Эль-Бади. Впритул до його стін розташований Касбах. В моєму путівнику написано «Касбах — це укріплений будинок із зубчастими вежами з одного боку або з усіх сторін». Насправді, це звучить набагато вражаюче, ніж виглядає, і мені важко визначити, де він починається, а де закінчується. Мені здалося, що це не найцікавіше місце, тому я вирішив рухатися далі.
Незважаючи на те, що я здолав немалий шлях і за останню пару годин багато випробував свою долю. Ліжко вабить мене, і я йду на його поклик.
Докладніше у розділі «Автомобілістам»
Лондон
Прочитайте нашу статтю, щоб дізнатися, який Лондон на світанку — без метушні і заповнених вулиць.
Мадрид
Столиця Іспанії — шумне місто, де сон стоїть на другому місці поступившись відвідуванню вечірок. Але це нас не налякало, і ми відправили автожурналіста Джеймса Міллза (James Mills) на пошуки чергового таємного маршруту.